Батьківська сторінка

Трирічні малюки: щоб криза не була критичною

Криза є переломним моментом в умовах нормального психічного розвитку. Вона виникає тоді, «коли внутрішній хід дитячого розвитку завершив якийсь цикл і перехід до наступного циклу буде обов'язково переломним...» - вважав Лев Виготський. Криза – це низка внутрішніх змін дитини при відносно незначних зовнішніх змінах. Сутністю кожної кризи є перебудова внутрішніх переживань, що визначають ставлення дитини до середовища, зміна потреб і спонукань, які є рушійною силою її поведінки.

Ситуація, коли впродовж лише декількох місяців істотно змінюється поведінка малюка, його стосунки з тими, хто поруч, є дійсно критичною для взаєморозуміння і взаємодії між дитиною та дорослими. І саме дорослі не завжди бувають готовими до таких змін. Ще менше вони готові їх приймати та вибудовувати подальші стосунки з дитиною за новими правилами. У кожному конкретному випадку криза стосунків проходить по-різному — гостріше чи м'якше.

За перші три роки свого життя малюк набуває певного багажу знань і вмінь, починає відчувати потребу в більшій, ніж йому надають, самостійності. Головні зміни зосереджені навколо Я дитини. їх сутність полягає в психологічній емансипації малюка від близьких дорослих, яка супроводжується низкою специфічних проявів — упертістю, запереченням усього й уся, капризами тощо. Разом з тим, психологічні спостереження доводять, що деякі діти практично не мають негативних проявів у вказаному віці або легко та швидко їх долають, і їх особистісний розвиток протікає нормально.

Перебіг кризового періоду залежить не лише від індивідуальних особливостей малюків, а й від психолого-педагогічної освіченості їх соціального оточення — насамперед батьків і педагогів. У дитини може проявлятися або весь комплекс кризової поведінки, або лише деякі її ознаки. В одного малюка — це яскраво виражена «боротьба за самостійність», що супроводжується агресивністю, негативізмом і триває довго, а в іншого — процес відстоювання своєї незалежності набагато м'якший, проявляється лише в деяких ситуаціях і швидко минає.

Криза трьох років засвідчує один з важливих моментів розвитку дитини раннього віку — усвідомлення себе як окремої істоти, яка має власні бажання, що не завжди збігаються з бажаннями інших. Це стає причиною нового ставлення до дорослого: дитина порівнює себе з ним, прагне наслідувати у поведінці, діях, намагається реалізувати прагнення «бути дорослим», демонструє свою самостійність і незалежність, протиставляє власні бажання вимогам дорослого.

Дитина і суспільні колізії

Пам’ятка для педагогів і батьків

Насамперед, і педагогам, і батькам потрібна МУДРІСТЬ, яка передбачає, зокрема, позитивне світосприйняття, розуміння законів природи і суспільства, виваженість у словах і вчинках, толерантність по відношенню до дітей і дорослих, уміння зрозуміти іншого, об’єктивність в оцінках, далекоглядність.

Обов’язковою є ЛЮБОВ до дитини, повага до її особистості та прийняття її такою, якою вона є. Розуміння, що для неї екологічно, а що порушує її рівновагу і комфорт. Здатність поступатися власними інтересами, щоб не зашкодити здоров’ю дитини, як фізичному, так і психічному, моральному.

За цих умов дорослі, з одного боку, оберігають психіку дитини від небезпечних перевантажень, з іншого - вчать її мудрості й любові, а отже формують імунітет до недобрих впливів.

Педагоги і батьки виконують місію носіїв життєвого оптимізму, гарантів безпеки і благополуччя дитини. Формують позитивне світосприйняття, необхідне для її повноцінного роз витку.
Попри сумні і незбагненні події сьогодення та інші колізії дорослого життя створюють у родині та дитсадку спокійну світлу атмосферу, сповнену позитивних життєствердних настроїв.
Поводяться розважливо, гасять власні пристрасті. Враховують, що діти до 3-х років, хоча менше розуміють, дуже чутливі до психічного стану дорослих, перебувають у тісному емоційному зв’язку з матір’ю.
Малюють дитині світ не чорно-білим (поганий – добрий), а різнобарвним, розкриваючи філософію життя. Вчать розглядати кожне явище в природі та суспільстві з різних боків і точок зору.
Виховують повагу до інших людей, толерантність і терплячість до кожного, незалежно від того, чи подобається він, чи погоджується з тобою. Вчать засуджувати не людину, а недобрий вчинок, роблячи це без агресії. Самі в житті подають такий приклад.
Формують дружні взаємини між дітьми, згуртовують їх у спільних справах, не протиставляють одне одному, вчать радіти успіхові товариша.
Запобігають виникненню конфліктів, вчасно помічаючи їх назрівання.
Як би не кипіла душа болем, огидою, зневірою, не проявляють при дитині бурхливих емоцій, які (особливо негативні) руйнують її внутрішній світ. Не виправдовують насилля. Не ведуть дискусій, зокрема й політичних, у присутності дошкільнят.
Педагоги дотримуються нейтралітету, не нав’язують своїх особистих політичних та інших поглядів, і в жодному разі не протиставляють їх поглядам батьків вихованців. Для дитини стресогенними є вже самі лише

розбіжності в переконаннях близьких людей.

Обмежують та пом’якшують негативну інформацію, що доходить до дітей. Але й не уникають розмови. Пояснюють спокійно, врівноважено, без агресивних ноток і тяжкого смутку (якщо події трагічні).
Не залишають дитину наодинці з сильними враженнями, оскільки малята незрозуміле додумують і можуть нафантазувати страхіття, більш стресогенні за реальність. Заспокоюють і підбадьорюють малюка.
У періоди соціальних протистоянь (демонстрацій, виборів) педагог проявляє особливу пильність. Придивляється до дитячих ігор, що відтворюють враження малят, спрямовує їх у мирне річище. Якщо виникає гра політичної тематики, не забороняє, тому що діти мають потребу програвати те, що вразило, знімаючи стрес. Приділяє більше уваги індивідуальним бесідам, дає кожному виговоритись, вислуховує враження від побаченого (почутого), пояснює, що всі люди різні, і кожен може висловлювати свою думку. Це нормально. А от ображати одне одного, знущатися, бити, вбивати не можна ні дітям, ні дорослим. Демонструє об’єктивність, засуджуючи прояви агресивності будь-якої сторони, незалежно від власних політичних симпатій.
Дорослі враховують, що реакція дошкільнят на стресогенні ситуації може бути віддалена в часі. Дитина може страждати непомітно для нас, дорослих. Здається, що подія не справила на неї сильного враження, а стрес починає розвиватися. Найтяжчі дитячі стреси часто не проявляються зовні.
Якщо дитина прилучена до якоїсь духовної традиції, вірить у любов і справедливість Творця, то батьки вчать її обирати духовні цінності та плекати в собі лише добрі почуття. А негативні емоції, що виникають, знімати молитвою, і в усіх скрутних ситуаціях звертатися до вищої мудрості.

Сподіваємося, ця пам’ятка стане в пригоді педагогам і батькам не лише в нинішній непростій ситуації, а й надалі у повсякденні.

За матеріалами журналу «Дошкільне виховання», 2014, №2